Танго з поясненнями: від Ріо-де-ла-Плати

Три мистецтва в одному

ЮНЕСКО розглядає танго як три мистецтва водночас: музику, танець і поезію. У її описі йдеться про традицію, розвинену міськими нижчими верствами, яка об'єднала європейських іммігрантів, нащадків африканських рабів і місцевих кріольйос. Зазначається, що танго втілює та заохочує різноманіття й культурний діалог, і що його досі практикують у традиційних танцювальних залах Буенос-Айреса та Монтевідео. Спільне внесення Аргентини й Уругваю датується 2009 роком. У описі танго віднесено до басейну Ріо-де-ла-Плати, тісно пов'язаного з Буенос-Айресом і Монтевідео.

Портові райони 1880-х років

Танго зародилося у 1880-х роках у робітничих портових районах уздовж Ріо-де-ла-Плати, естуарію між Аргентиною та Уругваем. Бари та борделі часто наймали оркестри, щоб розважати своїх відвідувачів. У власному блозі закладу додають, що раннє танго танцювали переважно чоловіки, адже масова імміграція спричинила нестачу жінок, і що чоловіки практикувалися на рогах вулиць, перш ніж іти на мілонги.

Три корені

Вікіпедія описує танго як суміш аргентинської мілонги, іспано-кубинської хабанеры та уругвайського кандомбе. Ці назви варто знати, адже перша з них, мілонга, також стала назвою танцювальної події, де танцюють танго. Ця суміш відображає ті квартали, де воно народилося, де іммігранти з Європи жили поруч із афро-спільнотами та місцевими кріольйо, часто в переповнених прибуткових будинках, які називали конвентільйо.

До Парижа й назад

Танцівники та оркестри з Буенос-Айреса вирушали до Європи на початку двадцятого століття. Перша європейська танго-лихоманка спалахнула в Парижі, а згодом охопила Лондон, Берлін та інші столиці. За словами блогу закладу, елегантні паризькі салони прийняли цей танець, і після цього його прийняла еліта Буенос-Айреса. Спочатку аргентинське танго відкидали танцівники середнього та вищого класу, які віддавали перевагу бальним формам, як-от віденський вальс.

Золота доба

Основний репертуар традиційного танго сягає 1930–1950-х років, які часто називають золотою добою. У блозі закладу її описують як професійну індустрію з великими оркестрами, танцювальними залами та міжнародними турами. Танго-кансьйон, співана форма, розвинуло тексти про кохання, втрату, зраду та ностальгію, а Карлос Гардель допоміг його розвинути у 1920-х роках і загинув в авіакатастрофі 1935 року.

Близькі обійми, відкриті обійми

Аргентинське танго танцюють у близьких обіймах, груди до грудей, або у відкритих обіймах, залежно від стилю. Танго каньєнґуе було раннім ритмічним стилем 1900-х років, який танцювали в закритих обіймах, а танго нуево, популярне після 1980 року, використовує більш відкриті обійми та складніші фігури. Бальне танго — це інший танець, зі стакатними рухами та різкими поворотами голови, які чужі стилю Ріо-де-ла-Плати.

Хто його зберігає живим

У переліку ЮНЕСКО названо людей, які практикують танго: музикантів, професійних та аматорських танцівників, хореографів, композиторів, авторів пісень і викладачів, а також національних живих скарбів, які втілюють культуру танго. Там додають, що танго включено до національних святкувань спадщини в обох країнах. Вікіпедія зазначає, що шарманки допомогли поширити цей танець із передмість. Саме ця суміш професіоналів і аматорів — причина того, що одного вечора ви можете побачити шоу в маленькій залі, а наступного — мілонгу в сусідському кварталі.

Сценічне танго та соціальне танго

Сьогодні танго живе у двох світах. На сцені професійні танцюристи й музиканти виконують поставлені або імпровізовані номери для публіки — чи то у великій залі, чи то в маленькій кімнаті. На паркеті люди танцюють соціально на мілонгах, де, за словами міського туристичного сайту, суть полягає в обіймах і зв'язку з партнером, а не у вишуканих па. Побачити обидва — означає отримати найповніше уявлення про це мистецтво.

Читати далі: Як влаштована мілонга: танди й кортини